ХТО КОГО І ЩО ЇСТЬ НА СІНОЖАТІ

Сидить Дідусь під грушею, чай п’є. Особливий, трав’яний, лікувальний. Летить Сова: – Будь здоров, – говорить, – друже! А Дідусь їй: – Ти, Сова, відчайдушна голова. Від сонця ховаєшся, людей цураєш- ся, – хіба я тобі друг? Розсердилась Сова: – Ну, коли так, – каже, – не буду я ночами на твою сіножать літати, ми- шей ловити – сам лови. А Дідусь: – Ти бачиш, чим лякати надума- ла! Тікай, поки я не розсердився, ті- кай, поки ціла. Полетіла Сова, сховалася у ду- плі старезного дуба, нікуди з нього не летить.  Ніч настала. А тим часом на ді- довій сіножаті миші в норах пере- гукуються: – А поглянь-но, кумцю, чи не ле- тить Сова – відчайдушна голова? Миша Миші відповідає: – Не видно Сови, не чути її, нині нам на сіножаті вільно, нині нам на сіножаті привільно. Миші з нір повибиралися, Миші по сі- ножаті порозбігалися. – Ой-ой-ой, Дідусю, гляди, коли б біди не ви- йшло: миші на полювання пішли. – Та нехай собі йдуть, – каже Дідусь. – Миші не вовчиці, не з’їдять телиці. А миші по сіножаті снують, джмелині гнізда шукають, землю риють, на джмелів полюють.А Сова з дупла: – Ой-ой-ой! Гляди, Дідусю, щоб гірше не стало: всі твої джмелі розлетілися. – Та нехай летять, – каже Дідусь. – Хто від них користь бачить: ні меду, ні воску, лише жалять боляче. Росте на сіножаті конюшина кормовиста, головою до землі висне, а джмелі гудуть, з сіножаті геть летять, на конюши- ну милу й не дивляться, золотоцвіт з квітки на квітку не пере- носять. А Сова з дупла: – Ой-ой-ой! Гляди, Дідусю, щоб гірше не стало: не довелось би тобі самому золотоцвіт з квітки на квітку переносити. – Вітер рознесе, – каже Дідусь, а сам уже потилицю чухає. По сіножаті вітер гуляє, золотоцвіт на землю сипле. Не потрапляє золотоц- віт з квітки на квітку, нема врожаю конюшини на сіножаті, не до вподоби це дідові. А Сова з дупла: – Ой-ой-ой, Дідусю! Корова твоя мичить, немає конюшинки запашної, бо трава без конюшини, наче каша без масла. Мовчить Дідусь, нічого сказати, сам бачить, що була корова здорова, а тепер худ- нути стала, молока дає мало. А тим часом миші по сіножаті гуляють, джмелині гнізда шукають. Мудрі джмелі розлетілися на чужі сіножаті, а на дідову і не дивляться. Конюшина і на цей раз не вродилася. Корова без конюшини худне. Молока у корови мало. Тепер вже улюблений чай з молоком Дідусь під вечір не поп’є… Прийшлося Дідові піти до Сови й вибачення просити: – Ти вже, Совонько – мала пташечко, вибач дурневі, з біди виручай: нічим стало мені старому чай білити. А Сова з дупла очицями луп-луп, ножищами туп-туп. – Отож-бо, – каже, – забув ти, Дідусю, що дружно не сутужно, а нарізно – не завидно. Думаєш, мені добре без твоїх мишей? Вибачила Сова Дідуся. Вилетіла з дупла й полетіла на сіножать мишей ловити. А миші тим часом від страху поховалися у глибокі нори. Знають, що є тепер у сіножаті сто- рож надійний. Тим часом джмелі гудуть над квітом конюшини, з квітки на квітку перелітають, ко- нюшинку вітають. Став Дідусь знову чай молоком білити, Сову хвалити, до себе на гос- тину запрошувати, шанувати.